Суд ЄС у Люксембурзі готує нові рішення щодо російських олігархів

У середу вранці багатьох українців схвилювала новина, яка нашої країни формально не стосується, але насправді дуже багато значить для подальшого опору агресору.

Суд Європейського Союзу задовольнив позови двох російських олігархів та співвласників Альфа-банку Михаїла Фрідмана та Петра Авена, які доводили протиправність європейських санкцій. Фрідман і Авен стали першими росолігархами, які перемогли у "санкційній" справі. Та на розгляді цього ж Суду – ще кілька десятків справ від російських багатіїв, які хочуть розморозити свої кошти в ЄС, і частина з них також може розраховувати на перемогу.

Тож виникає питання: чи не "посипався" європейський санкційний режим?

Забігаючи наперед, можна заспокоїти: ні, трагедії не сталося і її немає також "на горизонті".

Перемога олігархів не означає негайного розмороження їхніх активів. Це особливість роботи Суду ЄС із санкційними рішеннями: скасоване рішення вже все одно застаріло, його замістило інше, і тепер олігархам треба знову подавати до суду.

Україна вже спостерігала це у минулому, коли поплічники Януковича один за одним почали вигравати санкційні процеси в Суді ЄС, але продовжували лишатися під санкціями. Утім, після кількох поразок Брюссель почав поступатися та "прощати" найактивніших позивачів.

На щастя, з росолігархами подібна історія не має повторитися.

Євросоюз вже зробив роботу над помилками, тож навіть Фрідман з Авеном не мають високих шансів виграти наступний суд. З 2023 року ЄС має юридичне право накладати санкції на будь-якого російського бізнесмена, і брюссельські юристи вже отримали перші судові рішення, які доводять надійність нової схеми.

Тому наразі є лише два доступних для олігархів варіанти виходу з-під санкцій:

  • смерть
  • публічне та системне засудження дій Кремля проти України.

Наразі немає масових бажаючих використовувати один з цих варіантів.

Про те, чому інші шляхи не спрацюють – читайте у цій статті.

Санкції без кінця

Повідомлення 10 квітня про рішення Суду ЄС зняти санкції з Фрідмана і Авена багато хто зі спостерігачів витлумачив неправильно. І це не дивно: за звичайною логікою, якщо суд скасовує якесь рішення, то воно перестає діяти.

Але з санкціями механізм працює складніше.

За процедурою, у Суді ЄС, розташованому в Люксембурзі, оскаржуються не санкції як такі, а конкретне рішення Ради ЄС. Авен та Фрідман оскаржували рішення від 2022 року, чинне на час їхнього позову. А оскільки Суд ЄС має повільні процедури, рішення з’явилося лише зараз, за два роки після позову. За цей час оскаржуване олігархами рішення припинило діяти саме собою, і його замінили оновлені санкційні списки, ухвалені у 2023, а потім і в 2024 році. А ці оновлені рішення Суд не розглядав і, відповідно, не скасував.

Це звучить як безглуздя (адже виходить, що робота Суду ЄС є марною) – та стосовно санкцій це працює саме так. Ще у 2014 році, коли Україна та ЄС стикнулися зі схожим викликом у вигляді оскарження санкцій з боку Януковича та його команди, у Суді цілком офіційно радили не хвилюватися (див. інтерв’ю десятирічної давнини "Якщо Янукович виграє в Суді ЄС, це нічого не змінить – він лишиться під санкціями").

Утім, історія довела, що стійкість ЄС не безмежна.

Поплічники Януковича не здавалися і оскаржували санкції знову і знову, і після кількох поразок євроінституцій Суд почав вимагати від них переглянути підхід. Як наслідок, ЄС одне за одним почав викреслювати українських експосадовців з санкційних списків.

У Брюсселі при цьому пояснювали, що винною у "прощенні" представників режиму Януковича насправді є українська влада. Адже у 2014 році санкції проти Януковича і Ко були запроваджені на прохання Києва і на доволі хитких документальних підставах. Відтоді минали роки, а Україна так і не провела належне розслідування злочинів попередньої влади. "Якщо ви самі не можете довести звинувачення до вироків, то чому ми маємо утримувати санкції проти цих людей?" – питали європейські колеги в Києва.

Тож з 18 посадовців "групи Януковича" під санкціями лишилися тільки троє – сам Віктор Янукович, його син Олександр та експрем’єр Микола Азаров. Решта ще до 2022 року домоглися розмороження своїх активів у ЄС (хоча треба бути свідомими того, що більшість їхніх активів були поза межами західних юрисдикцій).

Чому російські олігархи виграли в суді

Санкції, які ЄС запровадив проти російської еліти у відповідь на повномасштабне вторгнення 2022 року, за своєю природою є принципово іншими.

Перш за все, відмінним було те, що юридичною підставою для них не було "прохання України". Інституції ЄС запровадили санкції проти російських компаній та олігархів з власної волі і мали самостійно знайти і формальні підстави, і докази того, що санкції справді мають бути запроваджені.

Так, під час запровадження санкцій також потрібні докази!

У стороннього спостерігача може скластися враження, що санкції – це суто політичне, довільне рішення; що ЄС просто обирає тих осіб, яких забажає, і "призначає" їх винними. Реальність є іншою. Кожне прізвище або компанію у санкційному списку супроводжує "санкційний файл", тобто набір аргументів, свідчень, документів тощо, які мають довести, що санкції обґрунтовані, а покарана особа відповідає критеріям.

Ця "папочка" лишається непублічною, аж доки її не доводиться представити в суді.

І саме з рішення суду, який скасував санкції 2022 року щодо Авена та Фрідмана, ми дізналися, що ЄС записав у таке обґрунтування. Наприклад, відповідність Фрідмана санкційним критеріям на момент ухвалення першого рішення у лютому 2022 року доводили:

  • стаття The Daily Beast від 2018 року про контроль Фрідмана над "Альфа-груп" та про звинувачення в корупції на його адресу;
  • відкритий лист 2018 року російських та американських журналістів та інтелектуалів, що виступили проти запрошення Фрідмана до штаб-квартири Атлантичної ради у Вашингтоні;
  • стаття "Дзеркала тижня" від 2015 року про фінансування Альфа-банком благодійного проєкту, очолюваного старшою донькою Путіна;
  • стаття Reuters від 2015 року про фінансування Альфа-банком благодійного проекту очолюваного старшою донькою Путіна;
  • стаття сайту Comnews від 2005 року про те, як Путін сприяв інвестиційним планам "Альфа-груп" у Туреччині.

Цей перелік доказів сам по собі не видається аж надто переконливим. Але ключовою проблемою стало те, що він ще й не відповідає критеріям для додавання цих олігархів до санкційного списку, які ЄС встановив сам для себе, зауважив Суд ЄС.

А у рішенні від лютого 2022 року щодо Фрідмана і Авена таких критеріїв визначено два:

  • що ці олігархи відповідальні за порушення територіальної цілісності України, брали у цьому участь або активно підтримували ці дії;
  • що вони надавали підтримку/фінансування або отримували переваги від Путіна чи інших представників влади, відповідальних за анексію Криму або дестабілізацію України (причому ця підтримка повинна була мати місце після 2014 року, тобто після окупації Криму; свідчення про 2005 рік тут нерелевантні).

Той доволі бідний пакет "доказів", що супроводжував перше санкційне рішення щодо олігархів, явно недостатній, щоб довести ці претензії в суді. Тож суд буквально розбив позицію Ради ЄС і виправдав олігархів-позивачів.

І немає жодних підстав вважати, що вони – останні, хто отримає з Люксембургу рішення на свою користь. А те, що олігархи не зупиняться на першій перемозі, а продовжать оскарження, є не просто припущенням, а доконаним фактом. Так, нові скарги від Авена і Фрідмана вже перебувають на розгляді Суду ЄС. Тобто вони вирішили йти тим шляхом, який свого часу приніс успіх поплічникам Януковича – раз за разом скасовувати старі санкції, доки ЄС не припинить додавати їх у санкційні списки.

Але є і добра новина.

Робота над помилками

Треба наголосити, що проблема, через яку суд скасував санкції щодо Фрідмана і Авена, є і в деяких інших санкційних файлах – це можна стверджувати, навіть не маючи до них доступу.

У групі ризику – усі прізвища, що вперше з’явилися у санкційних списках за рішенням ЄС від 28 лютого 2022 року. А це Ігор Сєчин ("Роснефть"), Ніколай Токарєв ("Транснефть"), Алішер Усманов (низка великих активів), Сергєй Ролдугін (один з "гаманців" та ідеологічних соратників Путіна) тощо.

Тоді, у перші дні великої війни, санкції готували поспіхом, тому файли щодо них можуть бути так само непереконливими.

Зараз у санкційних списках ЄС – кілька тисяч російських фізичних та юридичних осіб, і частина з них прагне зняти санкції. Станом на літо 2022 року близько 30 росіян звернулися до Суду ЄС з вимогами про зняття санкцій; ще десяток були на етапі переговорів з ЄС, що передує зверненню до суду; ці цифри навряд є остаточними.

То чому ж ми кажемо, що загрози немає?

Бо в Євросоюзі були давно свідомі того, що можуть програти кілька санкційних справ, і підготували тверду базу для того, щоби перемога російських олігархів була лише символічною і не призвела до розмороження їхніх активів.

Вже з наступного санкційного пакета, який був ухвалений у березні 2022 року, до санкційних критеріїв, за якими заморожували гроші олігархів, додали ще один: достатньо того, що ця людина або її бізнеси платить значну суму до бюджету Росії, адже ці кошти йдуть на фінансування війни. І ніякого умислу доводити не потрібно.

А починаючи з весни 2023 року до переліку критеріїв для застосування санкцій додали ще один, дуже лаконічний, який звучить як "російський бізнесмен".

Та й доказову базу ЄС серйозно підтягнув – з опису продовження рішення санкцій проти Авена і Фрідмана у 2023 році очевидно, що доказовий файл зріз у рази. Тож за новим позовом ці олігархи майже напевно отримають відмову.

І це не голослівне припущення.

За останні місяці Суд ЄС виніс також кілька рішень, у яких відхилив скарги російських олігархів. В усіх випадках санкції були запроваджені більш продумано, з урахуванням помилок, яких ЄС припустився у лютому-2022. Наприклад, у Суді ЄС програв відомий олігарх Роман Абрамович.

Але найбільш показовою стало рішення щодо Германа Хана, винесене у листопаді 2023 року. Річ у тім, що Хан був внесений до санкційного списку ЄС як співвласник "Альфа-Груп", тобто його історія майже ідентична з історією Фрідмана. Але так склалося, що санкції щодо Хана запровадили на півмісяця пізніше, вже з виправленням помилок.

Після цих змін суд повністю став на бік Брюсселя.

Судді у рішенні кілька разів підкреслили, що із запровадженням нових критеріїв у Ради ЄС зникла потреба доводити, що певний олігарх підкупав Путіна або отримував від нього переваги. Навіть доводити, що цей олігарх підтримує війну, тепер не обов’язково.

Достатньо того, що санкції проти нього шкодять російській державній машині.

"Метою є збільшення вартості дій Російської Федерації, спрямованих на підрив територіальної цілісності, суверенітету та незалежності України… Тож обмежувальні заходи завжди є виправданими з огляду на мету здійснити максимальний тиск на російську владу з тим, щоб вона припинила свої дії та політику, що дестабілізують Україну, а також військову агресію", – пояснює суд.

З цими аргументами Суду всі подальші скарги олігархів, крім найперших, запроваджених на початку 2022 року, видаються наперед програшними.

Треба підкреслити, втім, що шлях до зняття санкцій все ж існує, і він пролягає не через суд.

Вже є прецедент, коли Рада ЄС зупинила продовження санкцій щодо співзасновника "Яндекса" Аркадія Воложа, який відкрито виступає проти дій Путіна і зміг довести це Євросоюзові. Ну і не варто забувати, що санкції з фізичних осіб зазвичай знімають після їхньої смерті. Для більшості прибічників Путіна цей шлях видається найбільш реальним.